Стаття 190 Кримінального кодексу України визначає шахрайство як заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Ситуація виникає по-різному: контрагент отримав передоплату і зник, продавець в інтернет-магазині не надіслав товар, з картки списали кошти після переходу за підозрілим посиланням. У кожному випадку ключове питання одне — чи був у людини, яка отримала гроші, умисел не виконувати обіцяне ще до того, як вона його отримала. Далі — про способи шахрайства, межу з цивільним спором, кваліфікуючі ознаки та дії потерпілого.
Обман і зловживання довірою як способи заволодіння майном
Закон виокремлює два способи вчинення шахрайства. Обман — повідомлення неправдивих відомостей або замовчування істотних фактів: неіснуючий товар, підроблені документи, фіктивна особа продавця. Зловживання довірою — використання довірчих відносин (родинних, службових, договірних), коли особа отримує майно саме тому, що потерпілий їй довіряв. На відміну від крадіжки, де майно вилучають таємно й без відома власника, при шахрайстві потерпілий сам передає гроші чи майно — добровільно, але під впливом обману. Навіть підписаний договір не виключає шахрайства, якщо з боку контрагента з самого початку не було наміру його виконувати.
Головне для захисту: межа між шахрайством і невиконанням договору
Найпоширеніша помилка кваліфікації — оцінювати як шахрайство звичайне невиконання договірних зобов’язань. Якщо контрагент не повернув борг чи не поставив товар через фінансові труднощі, це предмет цивільного позову, а не кримінального провадження. Стаття 190 ККУ застосовується лише тоді, коли умисел заволодіти чужим майном виник до або в момент укладення правочину, а не з’явився пізніше. Про це можуть свідчити: відсутність реальної можливості виконати обіцяне, підроблені документи чи підставні особи, швидке зникнення після отримання коштів. Жодна з цих обставин окремо не є остаточним доказом — суд оцінює їх у сукупності, і саме на цьому будується захист у справах, де межа з цивільним спором нечітка.
Інтернет-шахрайство, фішинг і операції з картками
Значна частина справ за статтею 190 ККУ сьогодні пов’язана з інтернетом: фейкові інтернет-магазини й оголошення про товар, який ніхто не отримує; фішингові сторінки, що імітують сайти банків і виманюють реквізити картки чи одноразові коди; фіктивні інвестиційні платформи без реального продукту; шахрайство через месенджери та соцмережі від імені знайомих, чиї акаунти зламано; незаконне списання коштів з картки після переходу за посиланням. Вчинення з використанням електронно-обчислювальної техніки — кваліфікуюча ознака, що передбачає суворішу відповідальність. Головне джерело доказів тут — цифрові сліди: переписка, скріншоти, журнали транзакцій банку. Такі дані швидко втрачають доступність, тож фіксувати їх варто одразу.
Що робити потерпілому: заява, фіксація доказів, цивільний позов
Звернення починається із заяви про кримінальне правопорушення до поліції — усно чи письмово. Відомості вносять до Єдиного реєстру досудових розслідувань не пізніше 24 годин з моменту подання заяви. До заяви варто одразу додати наявні докази: договір, розписку, платіжні документи, переписку з контрагентом, скріншоти сайту чи оголошення. У межах провадження потерпілий також має право заявити цивільний позов про відшкодування шкоди — це звільняє від подання окремого позову, і вимога розглядається тим самим судом разом з кримінальною справою. Розмір реального відшкодування залежить від розміру шкоди та наявності майна в обвинуваченого.
Кваліфікуючі ознаки за частинами статті 190 ККУ
Частина перша — базовий склад: заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Частина друга — суворіші межі покарання за повторне шахрайство, вчинене за попередньою змовою групою осіб або таке, що завдало значної шкоди. Частина третя — шахрайство у великих розмірах або вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, сюди підпадає більшість справ про інтернет-шахрайство. Частина четверта — шахрайство в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою. Порогові суми прив’язані до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Докази умислу і як їх оцінює суд
Оскільки шахрайство — злочин з прямим умислом, тягар доведення того, що особа заздалегідь не мала наміру виконувати зобов’язання, лежить на стороні обвинувачення. Суд досліджує сукупність непрямих доказів: фінансовий стан і можливості особи на момент укладення угоди, наявність чи відсутність у неї товару чи дозвільних документів, поведінку після отримання коштів — чи намагалась вона зв’язатися з потерпілим, чи зникла і заблокувала контакти. Враховуються також показання свідків, листування сторін і банківські виписки. Для захисту важливо показати, що на момент угоди в особи були реальні підстави розраховувати на виконання зобов’язання, а невиконання стало наслідком обставин, які виникли пізніше.
Що варто врахувати
- Сам факт невиконання договору чи неповернення боргу не є злочином — потрібен доведений умисел на момент укладення угоди.
- Підписаний договір не виключає кримінальної кваліфікації, якщо доведено, що умислу виконувати його не було з самого початку.
- Цифрові докази в справах про інтернет-шахрайство втрачаються швидко — зберегти їх варто одразу після виявлення проблеми.
- Потерпілий не зобов’язаний подавати окремий цивільний позов — вимогу можна заявити в межах кримінального провадження.
Як ми допомагаємо
Адвокати бюро супроводжують справи про шахрайство як з боку захисту, так і з боку потерпілого: аналізують обставини для розмежування кримінального й цивільного спору, готують правову позицію на слідстві, збирають і фіксують докази, представляють клієнта на допитах і в суді. Вартість супроводу залежить від стадії провадження, кількості епізодів і потерпілих та кваліфікуючих ознак справи.
Захист і представництво у справах про шахрайство — один із напрямів кримінального права. Суміжні питання — справи про крадіжку (ст. 185 ККУ) та представництво потерпілого.