Захист від екстрадиції

Екстрадиція (видача) — це передача людини державі, яка розшукує її для кримінального переслідування або виконання вироку. В Україні це питання зазвичай постає раптово: затримання на кордоні, під час перевірки документів або за оповіщенням Інтерполу. Строки в цій процедурі дуже короткі: затриманого мають доставити до слідчого судді протягом шістдесяти годин, а ключові рішення ухвалюються за лічені дні. Помилка на першому етапі — наприклад, непродумана згода на спрощену видачу — може коштувати свободи і зробити подальший захист майже неможливим. Нижче пояснюємо, як влаштована процедура видачі з України, у яких випадках у видачі відмовляють і на що можна спиратися в захисті.

Як проходить видача з України: етапи

Процедуру регулює глава 44 Кримінального процесуального кодексу України (КПК) «Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)», а також міжнародні договори України, насамперед Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року. Загальна послідовність така:

• Затримання. Про затримання негайно повідомляють прокурора, який перевіряє його законність. Якщо протягом шістдесяти годин людину не доставили до слідчого судді або встановлено обставини, за яких видача не здійснюється, її негайно звільняють (ст. 582 КПК).
• Тимчасовий арешт. Застосовується до надходження запиту про видачу — до сорока діб або на інший строк, встановлений міжнародним договором (ст. 583 КПК). Клопотання прокурора суддя розглядає не пізніше сімдесяти двох годин з моменту затримання.
• Екстрадиційний арешт. Після надходження запиту іноземної держави прокурор просить про тримання під вартою для забезпечення видачі. Такий арешт не може тривати більше дванадцяти місяців (ст. 584 КПК).
• Екстрадиційна перевірка. Прокуратура перевіряє обставини, які можуть перешкоджати видачі: громадянство, давність, наявність статусу біженця тощо. Строк — шістдесят днів, його може бути продовжено (ст. 587 КПК).
• Рішення про видачу або відмову. Його ухвалює центральний орган України (ст. 590 КПК).
• Оскарження. Рішення про видачу можна оскаржити до слідчого судді; якщо його не оскаржено протягом десяти днів, організовується фактична передача (ст. 590, 591 КПК).
• Фактична передача. Має відбутися протягом п’ятнадцяти днів з дати, встановленої для передачі; цей строк можна продовжити до тридцяти днів, після чого особа підлягає звільненню (ст. 593 КПК).

Хто ухвалює рішення.

Центральний орган визначається стадією, на якій перебуває провадження в іноземній державі (ст. 574 КПК):

Слідчий суддя при цьому вирішує питання арешту та розглядає скаргу на рішення про видачу, але не перевіряє, чи винна людина у злочині, і не оцінює законність рішень іноземних органів (ч. 8 ст. 584, ч. 4 ст. 591 КПК). Тому захист будується не на доведенні невинуватості, а на перешкодах до видачі.

Коли у видачі відмовляють

Підстави відмови перелічено у статті 589 КПК. У видачі іноземній державі відмовляється, якщо:

• людина на час ухвалення рішення є громадянином України;
• за законом України злочин, за який запитано видачу, не карається позбавленням волі;
• сплили передбачені законом України строки давності притягнення до відповідальності або виконання вироку;
• іноземна держава не надала на вимогу України додаткові матеріали, без яких рішення неможливе;
• видача суперечить міжнародним зобов’язанням України;
• є обґрунтовані підстави вважати, що видача суперечить інтересам національної безпеки України;
• є інші підстави, передбачені міжнародним договором.

Окремо закон забороняє видавати особу, якій надано статус біженця, додатковий або тимчасовий захист, — державі, з якої вона втекла, а також державі, де її життю, здоров’ю чи свободі загрожує переслідування за расою, релігією, національністю, громадянством, належністю до соціальної групи або політичними переконаннями (ч. 2 ст. 589 КПК). Крім того, видача можлива лише за досить тяжкі діяння: за законом України має бути передбачено позбавлення волі на строк не менше одного року, а для виконання вироку — невідбутий строк не менше чотирьох місяців (ст. 573 КПК). Європейська конвенція про видачу правопорушників додатково дозволяє відмовити, якщо правопорушення має політичний характер або запит фактично спрямований на переслідування за расою, релігією, національністю чи політичними поглядами.

Ризик катувань і стаття 3 Конвенції про захист прав людини

Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод абсолютно забороняє катування, нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), держава не може видати людину, якщо є серйозні підстави вважати, що після передачі вона зіткнеться з реальним ризиком такого поводження. Цей захист не залежить від тяжкості обвинувачення.

Ризик потрібно довести конкретно, а не загальними словами. Зазвичай для цього використовують:

• звіти міжнародних організацій і правозахисних інституцій щодо умов тримання та поводження з певними категоріями затриманих у запитуючій державі;
• документи про попереднє переслідування, тиск, погрози саме цій людині або її оточенню;
• медичні документи, якщо стан здоров’я робить тримання під вартою чи етапування небезпечним;
• аналіз дипломатичних гарантій, які надає запитуюча держава: суди оцінюють їх критично і зважають на те, чи можна перевірити їх виконання.

Якщо всі національні засоби вичерпано або вони не можуть вчасно зупинити передачу, можна звернутися до ЄСПЛ із заявою (ст. 34 Конвенції) та проханням застосувати тимчасовий захід за правилом 39 Регламенту Суду. Такі заходи застосовуються лише у виняткових випадках неминучого ризику непоправної шкоди, тому прохання має бути ретельно обґрунтоване.

Згода на спрощену видачу: чому не варто поспішати

Під час розгляду питання про арешт суддя роз’яснює право дати згоду на видачу у спрощеному порядку (ст. 583, 584, 588 КПК). Спрощена процедура справді швидша, але має серйозні наслідки:

• рішення про видачу у спрощеному порядку є остаточним і оскарженню не підлягає;
• ухвали про затвердження згоди та застосування екстрадиційного арешту також не оскаржуються;
• якщо людина додатково відмовляється від «спеціального правила», її можуть переслідувати в запитуючій державі не лише за діяння, вказане в запиті, а й за інші, вчинені до передачі.

Згоду можна відкликати лише до її затвердження слідчим суддею. Тому таке рішення варто ухвалювати тільки після консультації з адвокатом і розуміння всіх альтернатив.

Що варто врахувати

• Перші 60–72 години після затримання — найважливіші: саме тоді вирішується питання арешту і формується позиція захисту.
• Слідчий суддя не оцінює винуватість, тому аргументи «я нічого не вчиняв» самі по собі не допоможуть — потрібні правові перешкоди до видачі.
• Поки розглядається заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (включно з оскарженням відмови), рішення про видачу ухвалено бути не може (ч. 4 ст. 590 КПК). Заява має бути обґрунтованою, а не формальною.
• Строк оскарження рішення про видачу — десять днів; після цього передачу організують.
• Документи іноземної держави мають бути перекладені державною мовою або іншою мовою, передбаченою міжнародним договором; людині, яка не володіє українською, забезпечується перекладач.
• Тривалість екстрадиційного арешту обмежена дванадцятьма місяцями, а підстави для тримання під вартою мають регулярно перевірятися судом.

Як ми допомагаємо

Адвокати бюро беруть на себе захист з моменту затримання і супроводжують справу на всіх етапах. Ми аналізуємо запит іноземної держави та матеріали екстрадиційної перевірки, шукаємо підстави для відмови у видачі, збираємо докази ризиків за статтею 3 Конвенції та готуємо позицію для слідчого судді, центрального органу й апеляційного суду. За потреби супроводжуємо звернення щодо статусу біженця чи додаткового захисту, а також заяву до ЄСПЛ із проханням про тимчасові заходи. Працюємо в Дніпрі, Самарі та онлайн по всій Україні. Ми не обіцяємо конкретного результату, але робимо все, щоб кожен законний аргумент був використаний вчасно.